“Тихе місце”

quiet-place

“Хто ми? Хто, крім нас, може їх захистити?” – каже героїня Емілі Блант у фільмі “Тихе місце”.

Його варто подивитись – це доволі винахідливий і класно знятий жахастик. Відносно проста ідея з монстрами, які відстежують жертви за допомогою надчутливих вух, тут обіграна логічно і дотепно. Нам показують родину, яка заради виживання вигадала нові правила існування в світі, що начебто лишився таким самим, але насправді докорінно змінився.

А якщо відсторонитися від монстрів і піднятися на мета-рівень, то “Тихе місце” виявляється несподівано точною алегорією про страхи батьків. Героям було б набагато простіше вижити без непосидючих норовливих дітей. Але батьківство – це відповідальність. Привів маленьку людину в цей не особливо-то доброзичливий світ, то повинен захистити її, навчити поводитися безпечно, а потім відпустити. Інакше – який ти до біса батько?

 

Advertisements

Scythe: Digital Edition (Beta)

Scythe

Отримав запрошення спробувати у “Стім” цифрову версію Scythe.

На жаль, вона катастрофічно погана.

Головна причина такого враження – інтерфейс. Він відверто архаїчний на вигляд і абсолютно незручний у використанні. В оригінальній грі вся необхідна інформація легко зчитується з персональних планшетів і пари великих трекерів на полі. У цифровому варіанті все розкидано по різних дрібних меню, які ще й розташовані по всіх боках екрану. Доводиться постійно бігати поглядом туди-сюди, натискати кнопки, відкриваючи додаткові вікна, і не факт, що після всіх маніпуляцій дізнаєшся те, що потрібно. Наприклад, я так і не зрозумів де мені подивитися upkeep, який зростає при народженні нових селян. Все це швидко втомлює: замість того, щоб грати, сидиш і нудно колупаєшся в UI.

Окремо дивує відсутність кнопки/функції Undo і неможливість перетягувати міньки простим драг-і-дроп’ом. Останній момент, до речі, спричиняє безліч ситуативних незручностей. Наприклад, фігурка меха або героя може закрити собою іконку ресурса на гексі, і цю іконку вже ніяк не побачиш доки не здвинеш фігурку на інший гекс.

При цьому майже очевидно, що у фінальній версії інтерфейс лишиться таким самим. Виправити його, якщо бути відвертим, неможливо – тільки викинути і зробити новий. Але на таке Asmodee навряд чи наважиться.

Туторіал Очевидно пояснювального відео від Джеймі Стегмаєра (автора Scythe) розробники не дивилися. Інакше туторіал був би набагато логічнішим. Той варіант, що є зараз, починає з малозрозумілих новачку дрібниць, використовує достобіса термінів і лише в кінці пояснює глобальну мету гри і шляхи досягнення перемоги.

AI У мене небагатий досвід гри в Scythe, але і я бачу, що AI грає так собі і занадто возиться на місці. Навіть якщо в нього фракція Rusviet, яка може дійти до фабрики вже на четвертий хід. Ніяких налаштувань складності AI я не побачив.

Музика Це суб’єктивно, звичайно, але вона така марудна, що вішатися хочется. Може це якось підкреслює тяжку долю простого селянства у світі Scythe, не знаю. Мало того що війна тільки-но закінчилась, так іще якісь підозрілі постаті туди-сюди снують і топчуть своїми роботами врожай.

scythe-artwork-board-game-902x507

Я чекав на цифрову версію Scythe, але тепер бачу що даремно. За враженнями від гри Digital Edition – це бліда недоладна копія, яка мало нагадує чудовий оригінал.

Rasputin: The Voice of the Dragon

Rasputin

Не зважаючи на назву Rasputin – більше не про Распутіна, а про молодого Тревора Бруттенхольма. Він вже деякий час ретельно вивчає окультні науки, але паранормальне йому відомо більше теоретично, ніж практично. Зустріч із Хелбоєм ще попереду, а поки Тревор працює на англійську контррозвідку. Допомагає розшифровувати перехоплені повідомлення агентів Німеччини напередодні Другої світової.

Одна з таких шифровок здається Бруттенхольму підозрілою, але шефи не бажають витрачати час на офіційне розслідування. Тревор бере коротку відпустку і їде до англійської провінції перевірити все сам. І не помиляється.

Rasputin – абсолютно типова історія в форматі палп-пригоди, яку можна очікувати від останніх stand alone коміксів Міньолаверсу. Всі фірмові елементи на місці. Таємний культ, артефакти, нацисти, зомбі, привиди, магія… Здивував хіба що сам Распутін. Я очікував зловісного грубого невтримного мужика, а отримав доволі спокійного, навіть сумного трохи містика, що кориться долі. Несподівано.

Окремо комікс хочется похвалити за класний арт Крістофера Міттена. Якби не він, Rasputin справляв би значно слабкіше враження.

Abe Sapien

Abe

У Міньолаверсі стався апокаліпсис. Страшенні монстри різного калібру, що були ув’язнені у товщі землі і глибоко під водою, вирвалися на поверхню. Тепер вони бадьоро руйнують цивілізацію і полюють на людей. Одних просто вбивають, інших перетворюють на таких само монстрів. Світовий порядок – який би він там не був – миттєво знищено. Англії вже немає, частини Азії теж. B.P.R.D. намагається хоча б локально підтримувати ситуацію під контролем. Але ресурсів і рук не вистачає. До того ж один з головних агентів – Абрахам “Ейб” Сапієн – подався в самоволку.

У Сапієна криза самоідентифікації. Він же і сам монстр за мірками пересічної людини. І вважає, що все, що відбувається, якось з ним пов’язано. Є певні натяки на це. Йому постійно маряться епізоди з минулого життя, коли він ще був чоловіком, а не потворою. Шукаючи відповідь на питання “Хто я?”, Ейб подається до мандрівки скрізь те, що лишилось він Штатів.

Abe Sapien був би дійсно класним коміксом, якщо б вмістився в дві або три збірки (по п’ять стандартних випусків у кожній). Але на жаль, сюжет розтягнутий в серію аж з дев’яти томів.

Hammerhead

Спочатку комікс шокує жорстоким реалізмом. Надзвичайний контраст, якщо останнє, що читав з Міньолаверсу – це веселі пригоди молодого Хелбоя. Але поступово історія втягується в звичний ритм і формат такого собі пост-апокаліптичного роад муві, і раптом з’ясовується, що більшість сюжетних ситуацій вже десь бачив. Наприклад, в The Walking Dead, Sweet Tooth або в The Last of Us…

Ейб зустрічає попутників, намагається як може їм допомагати. Разом вони мандрують з однієї локації в іншу, а справи поступово стають все гіршими. Сапієн вперто ухиляється від долі і ніяк не наважиться дізнатися правду про себе. Сюжет його слушно чекає і нудно тупцює на місці, повторюючи драматичні сцени. Вбивають ще одного попутника, ще одне містечко розкриває свій страшний секрет (про який легко було здогадатися через жанрові штампи), Ейб згадує ще один шматочок свого минулого. І все повторюється.

У підсумку Abe Sapien запам’ятався лише декількома сценами і персонажами, а сюжетно – більше втомив, ніж зацікавив.

The Viking Spirit

VikingSpirit

Вельми непогана змістовна книга для тих, кто хоче більш-менш детально познайомитися зі скандінавською міфологією. У якості комфортної стартової точки я маю на увазі “Міфологію” Геймана, а The Viking Spirit при цьому стоїть сходинкою вище.

Вона більш академічна, через те час від часу може здаватися трохи сухою і нуднуватою. Але книга не просто перераховує представників пантеона і переказує міфи, а ще й аналізує їхні джерела і навіть інколи компілює декілька версій разом з відповідними супутніми коментарями.

Класно, что в The Viking Spirit є розділ, що присвячений так би мовити побутовому застосування релігії північними народами. На жаль, подробиць у цьому розділі відверто мало. Про побут вікінгів нам в принципі відомо мало що. Письменність вони не поважали (руни взагалі не особливо підходять для написання на папері). Якісь систематичні спроби впорядкувати інформацію про вікінгів проводились переважно християнськими літописцями. А вони – через зрозумілі причини – вважали варягів дикими кровожерливими варварами. І невідомо як сильно переінакшували в своїх записах реальні факти.

EN / UKR / RU

Nightingale

В блоге меняется языковая политика. Основным языком записей теперь будет украинский. Хотя, если я буду писать о каком-то изначально русскоязычном контенте – например, это книга (не переводная, а русскоязычного автора) или локализированная настолка – то и пост будет на русском. Во всех других случаях – на украинском.

Понимаю, что таким переходом я по крайней мере частично оставляю за бортом исключительно русскоязычных читателей. Прошу за это прощения. Но этот блог всегда рассматривался мной как личная площадка, не зависящая от статистики и аудитории. А по субъективным причинам мне сейчас хочется больше писать на территориально родном языке.

P.S. Страница-сборник полезных ссылок остается на русском.

Where Nightmares Come from

WhereNightmares

Этот многообещающий сборник откровений от мастеров жанра хоррор лично меня разочаровал. У него с одной стороны очень разнообразное содержание: от личных воспоминаний авторов до бизнес-исследований различных медиа, где востребован жанр. С другой – в книге слишком много размышлений с очевидными выводами. Разных людей пугают разные вещи; идею для произведения можно найти везде; пишите то, о чем знаете… и прочие капитанские штуки.

Наверное я ожидал, что книжка окажется более прикладной. Что авторы поделятся какими-то хитростями или советами. Но подобной информации там очень мало. Это не гайд, а дружеская беседа о жанре.