Before the Storm

life-is-strange-before-the-storm-blade

Цікаві все ж таки стосунки в мене з серією Life is Strange. Оригінальна гра з першої спроби мені категорично не сподобалася. Через деякий час я вирішив дати їй ще один шанс і у підсумку змінив своє ставлення на протилежне. Коли вийшла Before the Storm, я послідовно натрапив на декілька негативних відгуків. Мовляв, даремно DONTNOD віддала розробку “лівій” студії, яка все спаплюжила. Тоді мене це відштовхнуло. І тільки зараз я пограв в пріквел сам, щоб з’ясувати – все з ним добре.

Deck Nine все зробила професійно. Відносно бюджетний підхід з максимальним реюзом локацій виправдовується детальним розвитком персонажів і вправними емоційними маніпуляціями. Хай анімації місцями відверто “лялькові”, а деякі сцени затягнуті – історія все одно торкає.

Чудово, що Хлоя одночасно бунтарка і тонкий ліричний герой. Вона повертається то одним боком, то другим, постійно змінюючи сприйняття самої себе, ситуацій і інших героїв. А бонусний епізод з іще підлітками Хлоєю і Макс взагалі змусив пустити сльозу – настільки я прив’язався до цієї драматичної пари.

Окремо хочеться відзначити головну музичну тему від гурту Daughter. Як на мене, це ідеальний літній трек: специфічно ледачий, розслаблений, трохи романтичний, але с прихованою гірчинкою – бо літо і все добре, що в ньому є, зажди закінчується.

Advertisements

B.P.R.D.

bprd_plague_of_frogs_trade_collections

Закінчив серію B.P.R.D. і скоріше розчарований, ніж задоволений.

З одного боку, серія вдало запозичує всі фірмові елементи Hellboy. Знайомий за форматом паранормальний процедурал з картинними злодіями, стародавніми артефактами, демонами, вампірами і посиланнями на Лавкрафта, а також з бадьорими екшен-сценами. Міньола чудово знає, як це все поєднувати в вибуховий коктейль.

Крім того, на початку цікаво спостерігати за динамікою стосунків всередині групи героїв. Власно, там і склад головних персонажів часто і потроху змінюється – як і їхні думки щодо коллег. Вони притираються, пристосовуються один до одного і до екстремальних обставин, в яких опиняються. Подібні переміни роблять героїв більш живими, об’ємними.

З іншого боку, B.P.R.D. демонструє класичну ваду довгих серіалів – занадто розтягнутий сюжет. Основна лінія про боротьбу з так званими жабами (Frogs) і спроби зупинити апокалипсис змогла б вміститися, якщо відверто, в 3-4 книжки максимум. Все інше – філлери, спроби вичавити з сеттінгу трохи більше деталей про персонажів або події (але не завжди ці розповіді доречні і цікаві).

Не сподобалось і те, що одночасно з підвищенням ставок (той самий кінець світу людей через навалу жаб) головні герої майже повністю “завмирають” у якомусь драматичному стані внутрішньої напруги. Вони постійно втомлені, роздратовані і мимоволі транслюють ці емоції на читача. І роблять це одноманітно і нудно.

Nimona

Nimona

Неймовірна історія, в якій поєднана специфічна добра “дитяча” наївність і бурхлива вигадливість.

Тут злодій, якого боїться все королівство, намагається бути добрим і не вбивати людей просто так, а його помічниця вміє в секунду перетворюватись в будь-яку тварину. Король дає прес-конференції, які транслюють по телебаченню (хоча не менш за телевізор народ полюбляє ярмарки і лицарські турніри). Тут можна замовити в замок піцу, подзвонити знайомому за допомогою аналога “Скайпа” і потеревенити про нові теорії змови, що стосуються чарівних експериментів місцевих дослідників магії.

Nimona була вигадана Ноель Стівенсон. Як і її інший популярний комікс – Lumberjanes, це не просто захопливі пригоди, а ще й дослідження на тему дружби, справжніх цінностей і важливості розуміння один одного.  Надзвичайно душевна книжка!

Wolfenstein II

Wolf2

З запізненням, але з великим задоволенням закінчив Wolfenstein II. Чудовий досвід, який багато в чому тримається на специфічному наративі.

Геймплей, в принципі, мало змінився з попередніх ігор. Хіба що локації стали більш компактні і краще витримується загальний темп з чередуванням насичених і спокійних епізодів. Номінально тут присутній стелс, але гра постійно провокує грати максимально агресивно – як і повинен діяти Терор-Біллі.

А ось сюжетна складова – неперевершена у своїй жорстокий абсурдності. Вона поєднує бойовик, романтику і політичну сатиру. Вдало використовує штампи, щоб викрутити їх на максимум і побудувати з них персонажів і ситуації, що дійсно запам’ятовуються.

Цікаво, що там вони придумають з дочками Блашковіча.

Steal the Stars

stealthestars

Напружена і динамічна аудіодрама з чотирнадцяти насичених епізодів. Її дія відбувається в наш час, в Америці, на секретній базі, де вивчають позаземне життя. У розпорядженні персоналу: майже необмежений бюджет, новітні технології, начебто (але не точно) мертвий інопланетянин і його невеличкий корабель. Ось тільки часу обмаль.

Власник бази вимагає розв’язання загадки прибульця вже на вчора. Дакота Прентіс, головна героїня, яка фактично керує базою, намагається забезпечити результат, але ситуація несподівано починає виходити з-під контролю.

Steal the Stars майже повністю побудована на майстерно виписаних діалогах. Вони чудово розкривають характери персонажів (а професійна акторська робота і взагалі класна якість продакшену ще більше додають до вражень). Сюжет не буксує на місці, а від декількох останніх серій, коли темп різко збільшується, відірватися було просто неможливо.

Моя єдина претензія стосується лише несподівано палких почуттів, які виникають між Дакотою і тільки-но прибулим на базу новачком Меттом. Саме ця пристрасть стає початковим каталізатором подій, але її раптова поява майже не пояснюється. Це дивно, тому що весь персонал прекрасно розуміє виключність ситуації, свою відповідальність і недоречність службових романів.

Але все одно я прослухав Steal the Stars з великим задоволенням.

Solo

solo_teaser_trailer_thumb_native_53989746

Пам’ятаю як мені сподобався трейлер Rogue One, а ось сам фільм опинився так собі. Одразу під час перегляду легко помічалися епізоди, які хотілося б виправити, доробити (ніхто не пояснить про це краще за Халка).

З Solo вийшло навпаки. Офіційні трейлери виглядали слабкіше за фанатські варіанти, але фінальний результат – навіть враховуючи ну дуже проблемний продакшен – виявився хорошим.

Тут тобі і елементи оріджин-сторі: Соло отримує прізвище, Соло знайомиться з Чуві, Соло одержує свій бластер… І багато фан-сервісу. І вдале використання жанрових штампів вестерну. Актори всі на місцях (в тому числі і Емілія Кларк). Є баланс між драмою і гумором.

Вийшло бадьоро і непогано. Я дивився з задоволенням. Але правда життя в тому, что для Star Wars недостатньо бути просто хороший фільмом.

Зараз йде багато розмов, що в поганих зборах винен слабкий маркетинг. І він у Solo дійсно був так собі. Тількі-но і сам фільм не обіцяв нічого неймовірного. За п’ятибальною шкалою сподівань: десь на трієчку з плюсом. Для пересічного глядача це вочевидь не особливо приваблива історія. А для фана Star Wars?

А з фанами Star Wars важко. Немалий відсоток цієї публіки туго сприймає щось нове через особистий консерватизм. Дехто ніяк не може відчепитися від старих акторів і/або персонажів, у інших вмикається схований расизм, коли вони бачать що Star Wars – це вже не кіно про/для білих чоловіків.

Тому Disney мені зараз трохи нагадує власно Хана, який крутить авантюри, сподіваючись на добрий результат. Світ змінюється, обставини теж і до цього треба пристосовуватися, відповідно змінюючи зміст наративу. Цікаво, що нам покажуть далі.

L3bot

“Тінь вітру”

ShadowOfTheWindЯ побачив цю книжку у добірці творів в жанрі магічного реалізму і це остаточно переконало прочитати її. Я знав, що “Тінь” – перший роман популярного циклу. Але що від нього очікувати – не здогадувався.

Дія починається у Барселоні, як раз після закінчення Другої світової. Хлопець Даніель, головний герой, дізнається від свого батька про таємничий Цвинтар книжок – фактично, величезну заховану в місті бібліотеку, де зберігаються забуті твори. Там Даніелю дозволяють вибрати один том, щоб символічно стати його охоронцем. У руки хлопчика потрапляє “Тінь вітру” маловідомого автора Хуліана Каракеса.

Книжка виявляється настільки захопливою, що Даніель вирішує дізнатися всі можливі подробиці про її автора. Це рішення докорінно змінює життя хлопця. Адже з’ясовується, що історія створення роману щільно обплутана різними таємницями. Даніель починає розбирати їх шар за шаром, непомітно для себе повторюючи, проживаючи у певних деталях біографію самого Хуліана Каракеса.

“Тінь вітру” смачно написана. Це безперечний факт. Я не знаю іспанської, але жодного разу не виникало відчуття, що український переклад заважає стилю Карлоса Руїса Сафона. У нього цікаві детальні персонажі, текучі діалоги, а Барселона постає місцем безлічі тайн.

Щодо обіцяного магічного реалізму – його тут, будемо чесними, немає. Лише на початку сюжету здається, що ось-ось відбудеться дещо дійсно містичне. Згодом розумієш: “Тінь вітру” – це абсолютно життєва історія, але з сильною детективною інтригою і величезною кількістю неймовірних збігів обставин.

А ще “Тінь вітру” відчайдушно мелодраматична. Місцями – буквально на рівні латиноамериканського мила. Книга навіть регулярно проговорює вже знайому інформацію, як серіал повторює сам себе після рекламної паузи. І відкладає фінал, коли все, в принципі, вже з’ясовано. Це втомлює. “Тінь вітру” – гарний роман, який, на мою думку, був б значно кращим без подібних перебільшень.